присяга
ПРИСЯ́ГА, и, ж.
Урочиста офіційна обіцянка додержувати певних зобов'язань, клятва вірності якій-небудь справі.
Після молебня та присяги почались вибори (Панас Мирний);
Іде присяга. Присягає Вітчизні відданий моряк (М. Нагнибіда);
Присяга вашої вельможності доводить вашу щирість та батьківську дбайливість про свою вітчизну і про нас усіх, але хто вгадає, що призначив Бог? (Б. Лепкий);
* У порівн. Знайомі слова зазвучали .. по-новому, як схвильована присяга (О. Донченко);
// Урочиста обіцянка, часто підкріплена згадуванням чогось дорогого, священного для того, хто обіцяє.
Василь Опанасович покликав Симона у господу й привселюдно взяв з нього присягу, що в дорозі не нап'ється (О. Полторацький);
// Запевнення у правдивості сказаного, у вірності в коханні і т. ін.
[Руфін:] Я знаю, ти без присяги повіриш, що я не зрадник (Леся Українка);
Ей, не люби мене, дівчино! Як хочеш любощів речистих, .. Присяг, заклять і зітхань (І. Франко);
Ярмо шлюбних обов'язків не вабило вашу артистичну натуру, либонь думка про якусь присягу, наче примус в любові, ображала вас (Леся Українка).
Дава́ти (склада́ти і т. ін.) / да́ти (скла́сти, зложи́ти і т. ін.) прися́гу див. дава́ти;
Держа́тися / доде́ржати прися́ги див. держа́тися;
Підво́дити / підвести́ під прися́гу див. підво́дити;
Поприво́дити до прися́ги див. поприво́дити;
Приво́дити і т. ін. / привести́ і т. ін. до прися́ги (заст. к прися́зі) див. приво́дити;
Прийма́ти / прийня́ти прися́гу див. прийма́ти;
Става́ти / ста́ти під прися́гу див. става́ти.
◇ (1) Сме́ртна прися́га (кля́тва) – присяга, клятва життям.
Ми присягаємося смертною присягою (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)