притухати
ПРИТУХА́ТИ¹, а́є, недок., ПРИТУ́ХНУТИ і розм. ПРИТУ́ХТИ, хне, док.
1. Поступово тухнути, переставати горіти, світитися.
То притухав гніт, і на йому насилу тліла неначе синя вогнева горошина, то знов підіймав разом полум'я огневим язиком (І. Нечуй-Левицький);
Коли бомба чи снаряд розривалися зовсім близько, електрика враз притухала й починала миготіти (В. Кучер);
Усі стежили, як вогонь поглинав м'ясо, притух у тому місці, де пролилось вино, й забуяв з новою силою (С. Скляренко);
// Поступово переставати сяяти, блищати, світитися (про зорі, очі і т. ін.).
Аж притухли його чорні очі, а темне, смугляве лице стало ще темнішим (І. Нечуй-Левицький).
2. перен. Зменшуватися, послаблюватися в своєму вияві (про гнів, обурення); поступово зникати;
// Поступово заспокоюватися.
– Стривай, стривай! Якої пані Лашки? Напад, чи що, вчинила та завзята пані? – знов зацікавився старий, притухаючи в гніві (Іван Ле).
ПРИТУХА́ТИ², а́є, недок., ПРИТУ́ХНУТИ і розм. ПРИТУ́ХТИ, хне, док.
Починати тухнути, псуватися (про харчові продукти).
Словник української мови (СУМ-20)