провалювати
ПРОВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОВАЛИ́ТИ, валю́, ва́лиш, док., що і без прям. дод.
1. Давлячи, натискаючи на що-небудь, робити дірки, проломи, заглибини і т. ін.
Бралися [люди] цілим гуртом міцно за руки, .. топтались на льоду й провалювали (А. Головко);
– Як співали [арф'янки], то й долівку .. провалили – така сила народу набиралася їх дивитися! (Панас Мирний);
– От і маєш клопіт – заганяй обох [дітей] на піч .. та ще пильнуй, щоб череня не провалили, бо хіба ж усидять тихо? (Григорій Тютюнник);
// Ударом розбивати, розсікати (голову, ніс).
Вони душили один одного, кусали, штрикали складаними ножиками, провалювали один одному носи чим попало (О. Довженко);
– Не кидай [грязь], бо я тобі голову провалю кочергою, – крикнула Кайдашиха й погналась за Мотрею (І. Нечуй-Левицький);
// безос., перен. Про стан напівзабуття в кого-небудь.
Все, що говорив Микола, звучало глухо, як щось далеке, байдуже, .. її [Надію] раз по раз провалювало в якусь приємну порожнечу (Яків Баш).
2. перен. Не справляючись з роботою, обов'язками, не розуміючи чого-небудь, зривати здійснення чогось.
Тут без мене не справляться аж ніяк, накоять лиха, провалять зовсім ранню сівбу (Є. Кротевич);
// Необережними діями, вчинками або навмисно виявляти, розкривати (законспіровану особу, нелегальну організацію і т. ін.).
Ласточкін аргументував переконливо: щоб не накликати більших репресій на робітництво і щоб не провалити саме підпілля (Ю. Смолич);
// Незадовільно оцінювати кого-, що-небудь.
– Підеш складати іспит? Та ж тебе негайно провалить отець Степан! (Ю. Смолич);
// перев. док. Те саме, що забалотува́ти.
Гнида лише оком обвів збори і вже знав, що провалять, бо ж народу з його табору була тільки купка. Тому й зняв свою кандидатуру (А. Головко).
◇ (1) Прова́лювати / провали́ти го́лову – призводити до смерті (про багатьох або один одного); убити.
Що там скоїлося, відає тільки Бог, а Пилипові голову провалили, поки довезли на возі, він і упокоївся (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)