прогоряти
ПРОГОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПРОГОРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, док.
1. Повністю обвуглюватися або згоряти.
В армії сховався [Юрайда] до офіцерської полкової кухні і не раз у нього прогоряла печеня (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
Дрова в печі прогоріли;
// Закінчувати горіти.
Піч прогоріла.
2. Продірявлюватися внаслідок дії вогню; пропалюватися.
– Я сів ненароком на жарину.., а штани й прогоріли (Ю. Збанацький);
Дно ковша прогоріло;
// Утворюватися внаслідок дії вогню (про діру).
У сорочці прогоріла дірка.
3. тільки док. Горіти якийсь час.
4. перен., розм. Зазнаючи невдачі в ділах, ставати банкрутом; розорятися.
Якось на гастролях у Москві театр Суслова прогорів і мусив ліквідуватися (з мемуарної літ.);
Прогорівши на молотарках, дід Митро вдався до нової комерції: почав будувати млин-вітряк (В. Минко);
// Те саме, що зрива́тися 6.
Сидів він і почував, що його діло прогоряє, а як його направити – він не міг добрати способу (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)