промочувати
ПРОМО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, док., кого, що і без прям. дод.
1. Частково або повністю просочуючи що-небудь якоюсь рідиною, робити його мокрим.
Часто дощі промочували наскрізь валки, але Катерина розвішувала на тички оберемки сіна, щоб не гнило (С. Чорнобривець);
Гаряча кров б'є з рани в Петруся, промочила хустку... (П. Куліш);
Він же ніколи не відмовлявся допомогти: молодого навчить скирту вершити так, щоб дощ не промочив, невмілому косу нагострить мантачкою (Л. Юхвід);
// Робити мокрим, вологим; намочувати.
Дощ .. промочував все тіло (І. Франко);
Спочатку йшла [Тася] навмання, по калюжах і потоках, під заливним дощем, промочивши ноги й промокши до нитки (Л. Дмитерко);
* Образно. Жартуючи, бач, кажуть, що коли жирафа промочить ноги в понеділок, то нежить у неї буде тільки аж у суботу – така довга відстань від п'ят до носа (І. Багряний).
2. Зволожувати, змочувати (рот, губи і т. ін.) якоюсь рідиною, чимось вологим або таким, що містить вологу.
– В мене вночі спадає смага на рот та на губи, – треба промочувати (І. Нечуй-Левицький);
Уляна промочила смажні його уста водою (Панас Мирний);
Зостались нам лушпиння, та гниляки, та земні пуп'янки з дитячий кулачок, але все ж це волога, хоч губи є чим промочити (О. Гончар);
* Образно. Вип'яли лани проти хмар широкі груди й заніміли: сипте, хмари, давайте, до живого промочіть моє жагуче серце .. Хмара сіяла й сіяла, – щедро, не жалуючи (С. Васильченко).
(1) Промочи́ти до ни́тки (до кісто́к, до соро́чки, до ті́ла, до рубця́, до ру́бчика) – те саме, що Змочи́ти до ни́тки (кісто́к) (див. змо́чувати).
По дорозі нас заскочив дощ і промочив до нитки (І. Франко);
Я ж утомлена, продрогла .. Дощ промочив мене до нитки (Б. Лепкий);
Злива промочила всіх, і добряче, до кісток (Д. Міщенко).
◇ Гу́би вмочи́ти (промочи́ти) / мочи́ти (промо́чувати) див. умоча́ти¹;
(2) Промочи́ти / промо́чувати го́рло (горта́нь) – випити (перев. алкогольні напої).
Навіть під час богослужіння вмів [піп] викроїти невеличкий “антракт”, вийти в ризницю і промочити горло (Ю. Мельничук);
Пісня зміняла пісню, аж доки всі стомилися і хтось сказав, що треба вже промочити горло. Випили, а потім враз загомоніли про давнину,.. про запорожців (Василь Шевчук);
– Постривай, пане гетьмане, розкажу все, дай перше промочити гортань (П. Куліш);
Зійдуться в шинок людці розважитись, візьмуть півкварти, кварту, щоб було чим горло промочувати (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)