промочувати
ПРОМО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, док., перех. і без додатка. Частково або повністю просочуючи що-небудь якоюсь рідиною, робити його мокрим.
Часто дощі промочували наскрізь валки, але Катерина розвішувала на тички оберемки сіна, щоб не гнило (Чорн., Визвол. земля, 1959, 189);
Гаряча кров б’є з рани в Петруся, промочила хустку (П. Куліш, Вибр., 1969, 108);
Він же ніколи не відмовлявся допомогти: молодого навчить скирту вершити так, щоб дощ не промочив, невмілому косу нагострить мантачкою (Юхвід, Оля, 1959, 66);
// Робити мокрим, вологим; намочувати.
Дощ.. промочував все тіло (Фр., XIII, 1954, 53);
Спочатку йшла [Тася] навмання, по калюжах і потоках, під заливним дощем, промочивши ноги й промокши до нитки (Дмит., Розлука, 1957, 210);
// Зволожувати, змочувати (рот, губи і т. ін.) якоюсь рідиною.
— В мене вночі спадає смага на рот та на губи, — треба промочувати (Н.-Лев., III, 1956, 186);
Уляна промочила смажні його уста водою (Мирний, І, 1954, 310);
Мов за рідними дітьми, ходить за ними [пораненими] Оленчук. Спеціально для них тримає під сидінням у запасі кілька кавунців, щоб, коли вже зовсім спека задушує, промочить бідолахам спраглі попечені губи (Гончар, II, 1959, 121).
◊ Промо́чувати (промочи́ти) го́рло, (ду́шу і т. ін.) — пити (переважно спиртні напої).
Зійдуться в шинок людці розважитись,.. візьмуть півкварти, кварту, щоб було чим горло промочувати (Мирний, II, 1954, 155);
Навіть під час богослужіння вмів [піп] викроїти невеличкий «антракт», вийти в ризницю і промочити горло (Мельн., До раю.., 1961, 17);
— Потривай, пане гетьмане, розкажу все..; дай перше промочити гортань. Тілько в вас такі нікчемні кубки, що ні в віщо гаразд і налити (П. Куліш, Вибр., 1969, 90);
Промо́чувати (промочи́ти) гу́би — трохи відпивати якої-небудь рідини.
Дарка промочує губи й віддає горнятко назад: вода без смаку (Вільде, Б’є восьма, 1945, 108);
Промочи́ти до ни́тки (до кісто́к, до соро́чки, до ті́ла, до ру́бчика) — те саме, що Змочи́ти до ни́тки (до кісто́к) ( див. змо́чувати).
По дорозі нас заскочив дощ і промочив до нитки (Фр., І, 1955, 17);
// безос.
Бурхнуло з неба, мов із бочки. Що промочило до сорочки; То драла врозтіч всі дали, Троянці стали всі, як хлюща (Котл., І, 1952, 106);
Аж тоді прокинулась [пані], як її промочило до тіла (Н.-Лев., II, 1956, 394);
— Що ви робите, щоб вас до рубчика не промочило? — допитувалась Шура (Вишня, І, 1956, 388).
Словник української мови (СУМ-11)