пророцтво
ПРОРО́ЦТВО, а, с.
1. У християнстві – інших віровченнях – пророкування, що є виявленням Божої волі.
Коли ж збулося пророцтво, зійшов Бог на землю, був розп'ятий, а по воскресінні вознісся на небо (І. Огієнко);
[Співець:] Ісаії пророцтво не справдилось, – мир не настав, Мессія не з'явився (Леся Українка);
// заст. Передречення чийого-небудь майбутнього життя гаданням, ворожінням, різними прикметами і т. ін.
Самітний пустельник-бук зашепотів листом, а в тім шумі слухав чомусь Марусяк пророцтва долі своєї: “..Із ізвора [джерела] воду пити... з торби хлібом жити, гойданочки сподіваючися” (Г. Хоткевич).
2. Твір конфеційного змісту, який становить собою перелік Божих одкровень.
Тексти й пророцтва з Прану переплітались у бесіді.. з казками люду й чарівним запиналом покривали минувшість [минуле] (М. Коцюбинський);
І мимоволі пригадував Сагайдачний текст з пророцтва: “Розподілять ризи моя і про одіж мою кидатимуть жеребі” (З. Тулуб).
3. Передбачення наперед того, що відбудеться, трапиться.
Миколині пророцтва здійснились. Не минув тиждень, як базари вкрились столами, рундуками, ятками (В. Гжицький);
Збувається пророцтво Шевченка: “Врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі” (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)