пророцтво
ПРОРО́ЦТВО, а, с.
1. За релігійними уявленнями — пророкування, що є виявленням божої волі.
[Співець:] Ісаії пророцтво не справдилось, — мир не настав, Мессія не з’явився (Л. Укр., II, 1951, 154);
Кандидат філософських наук.. розповів про наукові передбачення і релігійні пророцтва (Наука.., 6, 1959, 46);
// заст. Передречення чийого-небудь майбутнього життя гаданням, ворожінням, різними прикметами і т. ін.
Самітний пустельник-бук зашепотів листом, а в тім шумі слухав чомусь Марусяк пророцтва долі своєї: «..Із ізвора воду пити… з торби хлібом жити, гойданочки сподіваючися» (Хотк., II, 1966, 110);
*У порівн. Збоку пролунав надірваний і хрипкий вигук, зловісний, як пророцтво (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 199).
2. Твір релігійного змісту, який становить собою перелік божих одкровень.
Тексти й пророцтва з карану переплітались у бесіді.. з казками люду й чарівним запиналом покривали минувшість [минуле] (Коцюб., І, 1955, 292);
І мимоволі пригадував Сагайдачний текст з пророцтва: «Розподілять ризи моя і про одіж мою кидатимуть жеребі» (Тулуб, Людолови, II, 1957, 601).
3. Передбачення наперед того, що відбудеться, трапиться.
Миколині пророцтва здійснились. Не минув тиждень, як базари вкрились столами, рундуками, ятками (Гжицький, Вел. надії, 1963, 26);
Збувається пророцтво Шевченка: «Врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Соціальні перегородки у нас повалено, економічну й культурну нерівність націй зметено геть (Рильський, Веч. розмови, 1964, 161).
Словник української мови (СУМ-11)