проскурка
ПРО́СКУРКА, и, ж.
Зменш. до про́скура.
Вона сиділа у своїй скромній світличці, застеляла стіл скатіркою й заживала проскурку (М. Коцюбинський);
Він повертався [з церкви] щоразу з проскуркою, яку ділив на три рівні частини – собі, дружині і синові Сеньці (Ф. Бурлака).
Словник української мови (СУМ-20)