проскурка
ПРО́СКУРКА, и, ж. Зменш, до про́скура.
Вона сиділа у своїй скромній світличці, застеляла стіл скатіркою й заживала проскурку (Коцюб., І, 1955, 327);
Він повертався [з церкви] щоразу з проскуркою, яку ділив на три рівні частини — собі, дружині і синові Сеньці (Бурл., Напередодні, 1956, 79).
Словник української мови (СУМ-11)