протиріччя
ПРОТИРІ́ЧЧЯ, я, с.
Те саме, що супере́чність.
– Ще мчать десь дипкур'єри з важливими паперами, і дипломати намагаються якось розв'язати, відсунути хоч на деякий час протиріччя, але вся країна вже відчуває початок жахливої бійні (О. Донченко);
Вова Порада вештався з кутка в куток, зачіпав усіх. Дух протиріччя засів у ньому після зборів (О. Копиленко);
Тиміш рідко говорив сам із собою, був однодумом і не визнавав протиріч, а життя, не підвласне одноплинності й одноманітності, звіряло йому думи (Б. Харчук).
Словник української мови (СУМ-20)