проїжджий
ПРОЇ́ЖДЖИЙ, а, е.
1. Який проїжджає десь або повз кого-, що-небудь (про людей або засоби пересування).
Не один проїжджий гладкий пан, котрому приїлись і його розкішні будинки, і його тлусте життя, з заздрістю дивиться на таке сільце (М. Коцюбинський);
Біля “вигоди” [корчми] не стояла ніяка проїжджа фіра, бо сьогодні не був торговий день (Л. Мартович);
Життя на Крутоярівській дослідній станції, на хуторі, як сказав проїжджий шофер, зовні йшло тихо й спокійно (С. Журахович);
Орлюк не помітив, як неподалік від нього, висадившись з проїжджої, вантажної машини, зупинився молодий солдат (О. Довженко).
2. у знач. ім. прої́жджий, джого, ч.; прої́жджа, джої, ж. Той, хто проїжджає повз когось, через щось, їде куди-небудь, у якомусь напрямку; людина, яка перебуває десь під час проїзду.
Через вузеньку й глибоку долину було видко аж над самим, Дніпром клапоть шосе, де манячили проїжджі й прохожі (І. Нечуй-Левицький).
3. Придатний або признач. для їзди, пересування (про шлях, дорогу).
Добре тут те, що куряви зовсім нема, бо .. всього одна проїжджа дорога, та й по тій мало хто їздить (Леся Українка);
Раптом чую вигуки, регіт десь збоку на проїжджому великому шляху (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)