проїжджий
ПРОЇ́ЖДЖИЙ, а, е.
1. Який проїжджає десь або повз кого-, що-небудь (про людей або засоби пересування).
Не один проїжджий гладкий пан, котрому приїлись і його розкішні будинки, і його тлусте життя, з заздрістю дивиться на таке сільце (Коцюб., І, 1955, 436);
Біля «вигоди» [корчми] не стояла ніяка проїжджа фіра, бо сьогодні не був торговий день (Март., Тв., 1954, 259);
Життя на Крутоярівській дослідній станції, на хуторі, як сказав проїжджий шофер, зовні йшло тихо й спокійно (Жур., Вечір.., 1958, 64);
Орлюк не помітив, як неподалік від нього, висадившись з проїжджої, вантажної машини, зупинився молодий солдат (Довж., І, 1958, 326).
2. у знач. ім. прої́жджий, джого, ч.; прої́жджа, джої, ж. Той, хто проїжджає повз когось, через щось, їде куди-небудь, у якомусь напрямку; людина, яка перебуває десь під час проїзду.
Через вузеньку й глибоку долину було видко аж над самим, Дніпром клапоть шосе, де манячили проїжджі й прохожі (Н.-Лев., І, 1956, 530);
На Перекопі, там, де дорога прорізує вал, червоноармійська застава перевіряє проїжджих (Гончар, II, 1959, 441).
3. Придатний або признач. для їзди, пересування (про шлях, дорогу).
Добре тут те, що куряви зовсім нема, бо.. всього одна проїжджа дорога, та й по тій мало хто їздить (Л. Укр., V, 1956, 359);
Раптом чую вигуки, регіт десь збоку на проїжджому великому шляху (Ле, В снопі.., 1960, 343).
Словник української мови (СУМ-11)