пряник
ПРЯ́НИК, а, ч.
Солодке печиво, перев. у вигляді товстого коржика, приготовлено на меду, патоці або цукровому сиропі з доданням прянощів.
[Явдоха:] Це той самий Грицько, що колись нас малих такими смашними [смачними] пряниками годував (Панас Мирний);
Карпо Хведорович із дружиною та наймичкою порається коло продажу пиріжків та пряників (Б. Антоненко-Давидович);
На ярмарку такі великі пряники продають: риби золотопері, коні такі здорові-здорові – хоч їж, хоч верхи сідай (Б. Грінченко);
– Мама мені бубликів привезла і дала солодкий пряник, смачний-смачний пряник (А. Шиян);
* У порівн. Довго не забудуть [мандрівники] того хліба, вітром обвіяного, що хрумав на зубах, як пряник (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)