прясти
ПРЯ́СТИ¹, пряду́, пряде́ш, недок., що і без прям.дод.
Скручуючи волокна коноплі, льону і т. ін., робити безперервну тонку нитку, пряжу.
[Сват:] Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала (Т. Шевченко);
– Там пряжу прядуть та тчуть, там – одежу всяку шиють (Панас Мирний);
Гелена сидить на низькому різьбленому стільці і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці (Леся Українка);
Закипіла робота: ткали, пряли, шили, різали, рубали, кували, різьбили (Г. Хоткевич);
Прядуть на прядках молодиці й дівчата, баби на веретенах (А. Головко);
* Образно. Під піччю настирливо пряде свою металеву пряжу завзятий цвіркун, задоволений з тепла, що надихали його присутні (Н. Королева);
Присутність Жадана не давала влягтися розбурканим думкам, і вони продовжували прясти свою потаємну, ще в цеху розпочату, пряжу (Яків Баш);
// на що. Виготовляти пряжу для певної тканини.
– Чи довго твоя небога ростиме та на хустки прястиме? (Ганна Барвінок);
Тут жінка забажа льону, щоб на сорочки прясти (Г. Квітка-Основ'яненко).
◇ (1) На оста́нню пря́сти – бути близьким до смерті, вмирати.
Дивиться [Губрій], аж його дочка поблідла, мов рутонька в'яла: зомліла, мов на останню пряде (Ганна Барвінок);
Хто на ліженьку конає, На останню вже пряде, В Бозі й той надію має, До Благого в руці йде (П. Куліш);
(2) Пря́сти на тонку́ (на тонке́):
а) бути тяжко хворим; бути при смерті.
Не забув [Клим] про хвору Соломію. Вже ні за що не береться, на тонке пряде (М. Рудь);
б) ставати непридатним для використання.
– У тебе вже кофта на тонку пряде, а у Василя сорочка розлізлася (із журн.);
(3) Пря́сти ни́тку – одноманітно, надокучливо говорити про одне і те ж.
– Розв'язували в класі задачку, – вперто пряла свою нитку математичка. – .. Безумовно, вдома ніхто не розв'язав, почали морочитися з нею в класі (Ю. Збанацький);
(4) То́нко пря́сти – робити що-небудь не так, як слід, нерозумно, необдумано.
– Тонко ж ти прядеш, голубе, коли на позичені гроші такі коні купуєш (М. Коцюбинський).
ПРЯ́СТИ², пряду́, пряде́ш, недок., чим, розм.
Ворушити, перебирати (ногами, лапами і т. ін.).
Кінь його баский вже гривою пряде (М. Бажан);
Погляньте, муха вже гріється на сонечку, ще млява, неповоротка, але вже пряде лапками, гладить ними себе по черевцю (О. Копиленко);
Он глянь – перекинувсь [жук], ногами пряде. Але якось виплив і став на тверде (П. Тичина);
Стиналися [коні] від шаленої напруги. Били копитами й шарпалися, пряли вухами, чуючи тими вухами рев літаків і не дуже-то далекі вибухи бомб, нервувалися, а деякі без причин жалібно іржали (І. Багряний);
Злякані коні нервово пряли вухами, прислухаючись до вовчих голосів (З. Тулуб).
◇ (1) Пря́сти / запря́сти очи́ма – швидко оглядати кого-, що-небудь або раз у раз поглядати на кого-, що-небудь, швидко переводячи погляд.
А інспектор підходить до неї та очима так і пряде по ній (С. Васильченко);
Помічник став у дверях і швидко пряв очима по вишикуваних шерегах на рівні рук, пильно слідкуючи за тими руками (І. Багряний);
Панночка за склом запряла очима, мовляв, подивiться, що вiн собi дозволяє (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)