прізвисько
ПРІ́ЗВИСЬКО, а, с.
1. Найменування, яке іноді дається людині (крім справжнього прізвища та імені) і вказує на яку-небудь рису її характеру, зовнішності, діяльності, звичок.
Завжди похмурий і насуплений, постійно строгий і недовірливий, Стороженко швидко здобув собі прізвисько Страж (Яків Баш);
Українське село вигадливе на прізвиська. Причепить кличку – і носи на здоров'я усе життя (В. Минко);
Своє прізвисько “Осмомисл” (людина великого розуму) Ярослав дістав не тільки за свій природний розум, а й за велику освіченість (з навч. літ.);
// рідко. Конспіративна кличка або псевдонім.
Завербований товариш діставав підпільне прізвисько і приймав урочисту присягу, під якою підписувався тим же прізвиськом (Д. Бедзик).
2. рідко. Те саме, що прі́звище 1.
[Долорес:] Він – дон Жуан. [Анна:] Який? Невже отой... [Долорес:] Отой! Той самий! А який же другий із сотень тисячів усіх Жуанів так може просто зватись “дон Жуан”, без прізвиська, без іншої прикмети? (Леся Українка);
– Живе мій Василько під чужим прізвиськом: з тюрми і раз, і вдруге втік (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)