пукати
ПУ́КАТИ, аю, аєш, недок., ПУ́КНУТИ, ПУ́КТИ, кну, кнеш, док., діал.
1. Лопатися, тріскатися.
Озимина зеленіла пишно, і пупчики на деревах пукали (О. Кобилянська);
Пукла шибка (Сл. Б. Грінченка);
І чого ти, серце моє, тремтиш як листок на вітрі? І чому ти, серце моє, не пукнеш? (В. Стефаник).
2. Стукати.
Кричить баба, репетує, Пукає в вікно (С. Руданський);
Ой піду я під віконце, пукну (Сл. Б. Грінченка).
3. Стріляти.
Чи там пукне з пістоля, а ми вже думаємо: з пушок палять, і вже вбито кого-небудь (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Ляскати.
Гукали на Івана од хати, але він того не слухав, збирав малини, пукав з листочків (М. Коцюбинський).
(1) Пу́кати від смі́ху – дуже сміятися.
Співаночок таких вимудрує [Яків], що пукати від сміху (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)