пустий
ПУСТИ́Й, а́, е́.
1. Нічим не заповнений (про вмістище); порожній.
Пустого міха не надуть, коли пораз [раз по раз] дірки йдуть (Номис);
// Без меблів, речей і т. ін. (про приміщення).
Чого тоті [ті] козаки хочуть, чого шукають? Її стодоли пусті, комора без дверей, порожня, хата – гола (В. Стефаник);
Повіяло осіннім холодом по пустих світлицях гетьманського двора на Гончарівці (Б. Лепкий);
Пуста квартира... Все пограбовано... Сумна лише чорнильниця одна .. стоїть в кутку... (В. Сосюра);
// Безлюдний, ненаселений або малолюдний.
Піду в край пустий, де й плуг не оре (П. Чубинський);
Смутний і невеселий сидів пан судденко, Дем'ян Омелянович Халявський, у своїм хуторі, у пустій хаті, відціль повиганяв усіх з серця (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вийшла [Катря] на головну, Миколаївську, вулицю. І зразу ж наче провалилася з тиші й сутінів пустого майдану в інший, одмінний світ гулящої метушні (А. Головко);
// Ніким, нічим не зайнятий; вільний.
– Міністри... Гей, ви, міністри! – гукає боєць на пусті місця палати, ніби там уже справді стояли перед ним міністри (О. Гончар);
Крім стола, в кабінеті було кілька стільців, шафа з паперами, пуста етажерка, на якій стояв глиняний глечик з водою (Григорій Тютюнник);
// розм. Пригот. без м'яса, жирів і т. ін.; пісний.
Дим густий, борщ пустий, м'ясо вгору, пір'я вниз (Номис);
// перен. Позбавлений виразу (про очі, погляд).
– Коли королеві скучно, що він має робити? – запитує Михай і стромляє в обличчя маршала свої пусті водянисті очі (М. Чабанівський).
2. Який має всередині порожнину; порожній, порожнистий.
Верба товста, та пуста (Номис);
Ти наче яблуко рум'яне, але всередині пусте (В. Сосюра).
3. перен. Позбавлений змісту, убогий змістом; беззмістовний, порожній.
Не марної слави, не сміху пустого, Я сліз буду в світі шукати (Леся Українка);
– Оце тобі, Антоне, книжка, – казав Василь Іванович, оддаючи йому задачника. – Не пуста яка-небудь – пользовита [корисна] книжка! (С. Васильченко);
Так він розстався з Оленкою. Пустим, спустошеним після цього стало його життя (О. Гончар);
// Який не має значення, несуттєвий.
– Не раджу вам, пане професоре, задавати їм [Мічуріну] пусті запитання. Вони сьогодні дуже не в настрої (О. Довженко);
Ментор ізник уже десь, пустих нахвалянь намоловши (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
4. перен. Несерйозний, духовно обмежений, легковажний (про людину).
Знав він, що вдова не пуста, не гуляча [гуляща] людина, але дуже любить начіплювати на себе .. намиста, дукачі та шовкові хустки (І. Нечуй-Левицький);
Тільки пуста, бездушна людина змогла б діяти так, не даючи ради своїм вчинкам (Іван Ле).
5. у знач. ім. пусте́, рідко пусте́є, то́го, с. Те, що не має істотного значення, не заслуговує уваги; щось поверхове, беззмістовне.
Тогді-то [тоді-то] в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки та молодиці І там робили не пусте: У ворона собі іграли, Весільних пісеньок співали (І. Котляревський);
– А як мене люди засміють..? – Таж ви не повія яка, вибачайте на слові, адже вам не пусте в голові, не розпуста (М. Коцюбинський);
– Пусте говорите, мамо, – наче маленьку, взяв [Іван] стару за руку (М. Стельмах).
6. у знач. пред. пусте́, рідко пусте́є. Не варто уваги або зусиль; дрібниця.
– Се не пусте, – Сказав Явтух Рябку: – оце тебе за те По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали, Що Пан із Панею сю цілу ніч не спали (П. Гулак-Артемовський);
[Параска:] Гірким життям научилось моє серце почувати недолю. [Іван:] Пустеє, Параско..; мало чого матері не присниться за сина, коли в неї тільки й думок, що він (С. Васильченко);
Михайло володів польською мовою, як уроджений поляк, тож йому пусте було базікати з шляхтичем (Олесь Досвітній);
// Уживається як вигук у знач. “дрібниця!”, “дарма!”, “дурниця!”.
– Навіщо вони [книжки] вам здалися? – спитав становий. – Іноді справитись треба, – кажу я. – Пусте! – рішуче одказав становий (Панас Мирний);
Ніна Олександрівна тривожно подивилась на Олександра Івановича і .. пошепки промовила: – Це, здається, щось недобре віщує... – Пусте! – сказав Олександр Іванович (Б. Антоненко-Давидович);
– Це ж ти піхтурою від самої станції? Мабуть, ноги набив? – промовила [мати] співчутливо .. – Пусте! – мовив Панас весело (Г. Коцюба).
Словник української мови (СУМ-20)