пустинний
ПУСТИ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до пусти́ня 1.
Синява морська зникла за сипучими барханами, за молочаями та будяками, що тільки й ростуть в цих пустинних місцях (О. Гончар);
Пустинні земелі;
// Власт. пустині.
У поясах високого тиску і пасатів в Африці опадів дуже мало; тут розташовані дві області сухого пустинного клімату (з навч. літ.);
Враз чується хода у тишині пустинній (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
2. Безлюдний або малолюдний; порожній.
Коли сонце заходить, ватаг виносить з стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори, що день скінчився миром (М. Коцюбинський);
Він підвівся, вийшов навшпиньки до передпокою, забрав пальто й пішов довгими пустинними вулицями по місту, що спало вдосвіта під олов'яним небом (В. Підмогильний);
Виглядала [Марія] їх і вранці з Малахова кургана, та море було пустинне (В. Кучер).
3. заст. Те саме, що пусте́льницький.
Вже сам його [І. Вишенського] вихід на пустинне життя і потім його недовгий побут на Русі були вчинки, що доказували його життєву незалежність (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)