пустинник
ПУСТИ́ННИК, а, ч.
Те саме, що пусте́льник.
– Бачив я раз, як Кирило Тур, молячись серед ночі Богу, обливавсь гарячими сльозами, і нехай би пустинник зніс таку молитву до Бога, як сей гульвіса! (П. Куліш);
Полилася протягла дивовижна мелодія, сповнена тоскною одноманітністю пустинь і містичним екстазом пустинників (З. Тулуб);
По дорозі, “біля вітрових скель” Анастасія зійде на берег, щоб поклонитись святому старчикові, пустинникові Хрисантові (Н. Королева).
Словник української мови (СУМ-20)