пустир

ПУСТИ́Р, я́, ч.

Незабудоване, запущене місце.

На краю села був пустир, якого ніхто ніколи не займав. Вирішив Тимофій збудувати там хатчину (з казки);

На пустирі будинок уродився І всіх причарував (Л. Глібов);

Понаховстували коні й поїхали полями й пустирями, здалеку оминаючи села (Б. Лепкий);

На пустирі, де стояли з минулого року ожереди соломи, тепер з розкритих канав жовтіли свіжі шари глини, на розі цих канав лежала зсипана купа цементу, поруч було складено цеглу (М. Івченко);

Передмістя кінчилось. Ліхтарі знов зникли; замість будинків стали тягнутись пустирі і довгі, безкраї тини (В. Винниченко);

Будинки дивної краси Ростуть на пустирях окраїн... (М. Рильський);

Над пустирем деякий час стояла напружена тиша (С. Скляренко).

Значення в інших словниках

1. пустир — пусти́р іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. пустир — -я, ч. Незабудоване, запущене місце.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пустир — моск. порожня порожня, див. пустота  Словник чужослів Павло Штепа
4. пустир — ПУСТИ́Р (незаселена, незабудована ділянка землі), ПУ́СТКА, ПУ́СТИЩЕ, ПУСТИРИ́ЩЕ розм., ПУСТИ́НЯ діал. Ще рік тому тут був пустир, А зараз квітне місто (М. Шеремет); Садили ці крислаті деревця на пустці (В.  Словник синонімів української мови
5. пустир — Пусти́р, -ря́; -тирі́, -рі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)