пустир
ПУСТИ́Р, я́, ч.
Незабудоване, запущене місце.
На краю села був пустир, якого ніхто ніколи не займав. Вирішив Тимофій збудувати там хатчину (з казки);
На пустирі будинок уродився І всіх причарував (Л. Глібов);
Понаховстували коні й поїхали полями й пустирями, здалеку оминаючи села (Б. Лепкий);
На пустирі, де стояли з минулого року ожереди соломи, тепер з розкритих канав жовтіли свіжі шари глини, на розі цих канав лежала зсипана купа цементу, поруч було складено цеглу (М. Івченко);
Передмістя кінчилось. Ліхтарі знов зникли; замість будинків стали тягнутись пустирі і довгі, безкраї тини (В. Винниченко);
Будинки дивної краси Ростуть на пустирях окраїн... (М. Рильський);
Над пустирем деякий час стояла напружена тиша (С. Скляренко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- пустир — пусти́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- пустир — -я, ч. Незабудоване, запущене місце. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пустир — моск. порожня порожня, див. пустота Словник чужослів Павло Штепа
- пустир — ПУСТИ́Р (незаселена, незабудована ділянка землі), ПУ́СТКА, ПУ́СТИЩЕ, ПУСТИРИ́ЩЕ розм., ПУСТИ́НЯ діал. Ще рік тому тут був пустир, А зараз квітне місто (М. Шеремет); Садили ці крислаті деревця на пустці (В. Словник синонімів української мови
- пустир — Пусти́р, -ря́; -тирі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)