пустопаш
ПУСТО́ПАШ¹, і, ж., рідко.
Незасіяна, необроблена земля: переліг, цілина.
– Пустопаш там була, коли я прибув сюди .. Так і звалась “Неужиток” (І. Франко).
ПУСТО́ПАШ², присл., розм.
Без пастуха; самопас.
Отоді ж вони коней пустопаш попускали (з думи);
В полі вже тільки стерні жовтіли та рябіли гуси, а де-де й худобина ходила пустопаш (А. Свидницький);
Похолодніли ранки й вечори, Пустопаш скот ходив уже лугами (І. Вирган);
* Образно. –оце ж ти: нікого над собою не визнаєш, пішов і пішов по життю пустопаш... А була б на тебе, хлопче, міцна рука, вміла б приструнчити (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)