пустотілий
ПУСТОТІ́ЛИЙ, а, е.
Який має всередині пустоту, порожнину; порожнистий.
На другий день до фундаменту прийшли нові люди, почали виводити на ньому стіни з готових пустотілих шлакоблоків (В. Минко);
Зовсім вже примітивно робили медалі і нагрудні (нарукавні) знаки. Основа цих нагород у більшості була пустотілою, штампувалися вони з металевого листа (із журн.);
Пустотілий гвинт;
Пустотіле стебло.
Словник української мови (СУМ-20)