пустощі
ПУ́СТОЩІ, ів, мн.
Вчинок, вчинки заради розваги, веселощів; витівка, витівки.
Цілий вечір вони реготались з тих пустощів, які встругнули гусари на місті (І. Нечуй-Левицький);
Безрідний, самотній Бурмило був відлюдний і сварливий. Надто неполюбляв він дітвору і її пустощів (Б. Антоненко-Давидович);
Хлопець .. стрибнув десь згори просто в золоту кучугуру [соломи], з радісними вилясками став товктися в ній та перекидатися, тішачи дорослих своїми телячими пустощами (О. Гончар);
// Легковажний вчинок, вартий осуду; щось несерйозне.
Коли не вкраде [бурсак] ножичка, чорнильниці, то піддрочує товариство на пустощі, на сваволю (Панас Мирний);
[Тиміш:] У нас, тітко, немає того, як буває в інших, щоб пустощі заводили або плескали непотрібне (С. Васильченко);
Ніна Олександрівна відчуває, що свекруха не любить її, не схвалює вибір синаі на всі оті невістчині малюнки, мольберт, палітру, пензлі й тюбики з фарбами дивиться косо, як на дурні пустощі (Б. Антоненко-Давидович);
– Кожен пише в дитинстві щоденникі та вірші, тільки виросши, кидає ці пустощі. А дехто так у дитинстві й лишається;
// розм. Несерйозний, короткочасний любовний зв'язок або залицяння.
Ті любощі-пустощі. Втішная молодь. Вино, що рубінами грає (А. Кримський);
Всі ці п'ять років, як не вважати на швидкоплинні пустощі-залицяння, Карнавченко був вірний Прісі (І. Сенченко).
Словник української мови (СУМ-20)