пустіти
ПУСТІ́ТИ, і́є, недок.
Те саме, що порожні́ти.
Поле їх рік в рік гіршіє [гіршає], пустіє, Хоч орють і полють не гірше від всіх (І. Франко);
Двір помалу пустів. Лишились тільки обрані – Прокіп, Гуща й Мажуга (М. Коцюбинський);
Сходиться-стягається маржина до сіл, пустіють полонини (Г. Хоткевич);
Пустіє, безлюдніє вулиця – вулиця Вільної Академії (О. Гончар);
Місця пустіють за столом: Не всі з шляхів приходять гості (М. Стельмах);
Не раз його [Йосипенка] туго набиті грошима кишені пустіли (Панас Мирний);
* Образно. Життя моє з дня на день пустіло і глухло і не було мені нічого одрадного для душі (Панас Мирний);
// безос.
Спорожнилась Ганнина скриня. Пустіє і в коморі, і на дворі (І. Нечуй-Левицький);
Гомін, а за ним і музики стихають, на майдані пустіє (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)