пхикати

ПХИ́КАТИ, аю, аєш, недок.

1. Тихо плакати, видаючи своєрідні плаксиві звуки.

Дивились, молились Старі мої. А сердешне [дитя] Неначе благає: Випручало рученята .. і замовкло, Неначе не плаче, Тілько пхика (Т. Шевченко);

Антін надуває губи й починає пхикать, як пхикають маленьки діти, та все гірше та гірше (І. Нечуй-Левицький);

– Спати хочеться, мамо, дуже, – пхикаю я і, мов винуватий, схиляю сонну голову матері на груди (С. Васильченко);

Прокинувшись вранці, Таня почала пхикати та вередувати, в неї посоловіли очі, почервонів носик (Ю. Збанацький);

* Образно. Гупає бубон, пхикає скрипка, і ноги молотять землю (М. Коцюбинський).

2. розм. Те саме, що пхе́кати.

– Я їв картоплю, – гордо каже Віктор .. – Пх! – презирливо пхикає Поль. – Теж мені сніданок! (О. Іваненко).

Значення в інших словниках

1. пхикати — пхи́кати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пхикати — -аю, -аєш, недок. 1》 Тихо плакати. 2》 розм. Те саме, що пхекати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пхикати — ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИ розм., РЮ́МСАТИ розм., СЛИ́НИТИ зневажл., НЮ́НИТИ зневажл., НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл., СКВИ́РИТИ діал., СКВИ́РИТИСЯ діал.; РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИ розм., РЕВТИ́ розм., ВИ́ТИ розм., РОЗЛИВА́ТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
4. пхикати — Пхи́нькати і пхи́кати, -каю, -каєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. пхикати — Пхи́кати, -каю, -єш гл. О ребенкѣ: тихо плакать, всхлипывая, хныча. Замовкло, не плаче, тілько пхика. Шевч.  Словник української мови Грінченка