підкова
ПІДКО́ВА, и, ж.
1. Металева, вигнута за формою кінського копита пластина, що прибивається до копита, щоб запобігти його пошкодженню та ковзанню тварини.
Устав [Осел] на рівні ноги і, обернувшися задом до Льва, показав йому своє заднє копито, на якім була прибита новісінька, блискуча підкова (І. Франко);
Біля кузні кували підкови степовим жеребцям. Огирі тремтіли від гніву та іржали (О. Довженко);
* У порівн. Серед цього амфітеатру гір в середині круга стоїть невисока гора, кругла, вся вкрита ялинами, неначе хто кинув в цей пишний кружок якусь мохнату шапку, а кругом цієї зеленої шапки обвивається підковою зелений Дунаєць (І. Нечуй-Левицький);
// перен. Те, що формою схоже на таку пластину.
Над непроглядною смугою обрію пригасала, пломеніючи, розпечена місячна підкова (В. Козаченко);
Балка нагадувала приблизно велетенську підкову, що охоплювала своїми боками ціле поле (Ю. Яновський).
2. Металева пластинка, що набивається на спід взуття для збереження підметки або набійки.
Тимоха козак штепний був: .. чоботи – одні на ногах, а другі – вже в дьогтю так і мокнуть, щоб тільки задумав, надів і щеголяй [франти]; одні з підковами добрими, а другі на гвіздочках (Г. Квітка-Основ'яненко);
Коли моя нога здіймається для нового кроку, – я бачу слід од своїх залізних солдатських підків (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)