пісенька
ПІ́СЕНЬКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до пі́сня.
В його [С. Маршака] п'єсах ми зустрічаємо добре знайомі з дитинства образи й сюжети народних пісеньок, притч та казок (з наук. літ.);
Галя .. ще часом і пісеньку заспіва про журавля (Марко Вовчок);
Соловей почав співати. Лунає пісенька на ввесь садок (Л. Глібов);
Під припічком тяг цвіркун свою монотонну пісеньку (І. Франко);
Їсти таки хотілось, і Санько почав свою пісеньку знову: – І таки хочу сальця!.. А ви все не даєте!.. (Б. Грінченко).
Колиско́ва пі́сня (пі́сенька, спі́ванка) див. пі́сня.
◇ (1) Проспі́вана (доспі́вана, відспі́вана, скі́нчена) пі́сенька (рідше пі́сня) чия – настав кінець кому-, чому-небудь, чиясь діяльність закінчилась.
Отаман нахмурив брови .. – Зануримося в глухі кутки, а повесні, як сніг на голову... – Ні, пане отаман, наша пісенька вже доспівана! (П. Панч);
– Ну, .. Корнію, проспівана твоя пісенька. Хоч би вже смерть, та не така паскудна (Ю. Збанацький);
Очі [Симона та Оксани] наповнилися радістю, жалем і смутою: їхня пісня вже проспівана, і ніколи ніхто з них вже не розкуйовдить одне одному зачіску так, як це зробили Левко і Еля (М. Рудь);
– Адже німцям ясно, що їхня пісенька одспівана, капут їхньому фюреру. То навіщо ж задарма кров проливати? (Є. Доломан);
Співа́ти пі́сеньку (рідше пі́сню) див. співа́ти;
(2) Співа́ти стари́х пісеньо́к (д) див. співа́ти.
Словник української мови (СУМ-20)