пісенька
ПІ́СЕНЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до пі́сня.
В його [С. Маршака] п’єсах ми зустрічаємо добре знайомі з дитинства образи й сюжети народних пісеньок, притч та казок (Рад. літ-во, 6, 1963, 54);
Галя.. ще часом і пісеньку заспіва про журавля (Вовчок, І, 1955, 279);
Соловей почав співати. Лунає пісенька на ввесь садок (Гл., Вибр., 1951, 105);
Під припічком тяг цвіркун свою монотонну пісеньку (Фр., III, 1950, 287);
Їсти таки хотілось, і Санько почав свою пісеньку знову: — І таки хочу сальця!.. А ви все не даєте!.. (Гр., Без хліба, 1958, 50).
Словник української мови (СУМ-11)