піхота
ПІХО́ТА, и, ж.
1. Рід військ, що діє в пішому строю.
– Якби знаття, я б зарані заяву написав до вищого командування, щоб мене ні в льотчики, ні в моряки не брали, а тільки в піхоту (Григорій Тютюнник);
// Частина, підрозділ такого роду військ.
Двадцять кілометрів гналися богунці за втікачами-гетьманцями. Артилерія обігнала піхоту і першою увірвалася в село (О. Довженко);
// збірн. Сукупність військовослужбовців такого роду військ.
На спорудженні форту працювали всі разом: матроси, козаки й піхота (З. Тулуб);
Гули вітри, був пізній час, спадала з неба позолота, і кроком кованим піхота гриміла мовчки мимо нас (В. Сосюра).
2. у знач. присл. піхо́тою, розм., жарт. Пішки.
У Буха Копитовича коня нема, – він піхотою, а богатирі на конях сидять (з казки);
Мусили [батько і Михайло] йти до сусіднього села піхотою (О. Кобилянська).
(1) Чо́рна піхо́та (у лапках), іст. – мобілізовані селяни, які не одержали військового обмундирування.
У т. 5 творів Ю. Яновського випуску 1959 р. у статті “Шлях війни”, написаній 5.ХІ.1943 р., вичитав я таке: “По дорогах Полтавщини йде на фронт “чорна піхота”. Так називали мобілізованих селян, що не одержали ще військового одягу...” (з газ.).
△ (2) Морська́ піхо́та – війська, що входять до складу військово-морських сил і призначені для бою на березі.
Він зове сестру: – Додому Напиши листа, сестрице. Хай дружина у скорботі Гордо людям гляне в вічі – Я пройшов в морській піхоті Усю землю нашу двічі (М. Нагнибіда).
Словник української мови (СУМ-20)