ратник
РА́ТНИК, а, ч.
1. заст. Боєць раті, воїн.
В окопах ратники з берданками. Народ сірий, непідготовлений (С. Васильченко);
Руські ратники бились на Куликовому полі в кольчугах, шоломах бойовими сокирами, мечами і списами власного виготовлення (з наук. літ.).
2. У старій Росії – рядовий державного ополчення.
Ходкевич з усіма силами кинувся на ратників ополчення (з навч. літ.);
За обідом Геннадій розповідав, що повітове дворянство вирішило спорядити сотню ратників (П. Кочура).
Словник української мови (СУМ-20)