ревнивий
РЕВНИ́ВИЙ, а, е.
1. Схильний до ревнощів (у 1 знач.), охоплений ними.
– То любиш? Говори, як на духу, бо я ревнивий. – Дуже! – з почуттям і посміхом говорить молодиця (М. Стельмах);
Вона не належить до тих ревнивих жінок, що на вечірках, як кліщ, біля чоловіка (Яків Баш);
// Який виражає ревнощі, сповнений або викликаний ними.
Він сидів за столом мовчки, схиливши голову над тарілкою, але пильним і ревнивим поглядом увесь час стежив за своєю дружиною й Карпом (А. Шиян);
І відчуття провини перед нею, і цікавість ревнива гнали графа в кімнату дружини (Іван Ле).
2. розм. Схильний до заздрощів; заздрісний у чому-небудь.
Як і більшість гітлерівських генералів, Веллер був ревнивим в питаннях особистої влади (Ю. Бедзик);
// Який виражає заздрість до успіхів іншої людини.
В розмовах і суперечках минули останні тренування. Ревнивим поглядом стежили юнаки й дівчата одне за одним (В. Собко).
3. рідко. Дуже старанний, ретельний, завзятий; ревний.
Ганяють голубів аматори ревниві (М. Рильський);
Коли Катерина знову спитала його, про що він думає, відповів голосом ревнивого господаря: – Піду на греблю, довідаюсь, як там (Г. Коцюба).
Словник української мови (СУМ-20)