ринда
РИ́НДА¹, и, ч.
Зброєносець та охоронець московських князів і царів XIV–XVII ст.
РИ́НДА², и, ж.
діал. Свиня.
Скунда [сорока] скаче, ринда риє (Сл. Б. Грінченка);
// перен. Про незугарну, недоладну людину.
Іди, ринде, деінде: там тебе не знатимуть і риндою не зватимуть (Номис).
РИ́НДА³, и, ж.
1. заст. Особливий дзвін, що звучить опівдні на суднах парусного флоту.
2. Судновий дзвін для подавання певних сигналів.
Сьогодні вранці востаннє проспівав їм крейсерський дзвін, так звана “ринда”, і командир корабля міцно потиснув обом матросам руки (В. Кучер);
// Сигнальний підвісний інструмент на судні.
“Адмирал Нахимов” нерухомо дрімав на своєму місці, зворушливо поблискуючи на Павла мідною риндою (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)