рогатка
РОГА́ТКА, и, ж.
1. Переносна загорожа у вигляді довгастого бруса, що тримається на зроблених навхрест стояках.
Дорогу їм перегородили міцні сталеві рогатки, замасковані кущами (В. Козаченко);
Міщани й чернь .. закрили колючими рогатками всі виїзди з містечка (П. Панч);
На заставах вартові прибирали нічні рогатки, борюкалися, щоб зігрітися (А. Хижняк);
// тільки мн., перен. Взагалі якісь свідомо створені перешкоди.
Бронко .. мовчки пробивався вперед, до сцени. По рухах Бронкової голови та спини Ольга здогадувалась, що місцями йому ставили рогатки з колін, а місцями мало що не на руках перекидали його на ряд вперед (Ірина Вільде);
Щоб уникнути рогаток царської цензури, Леся Українка вдавалася до езопівської мови (з наук. літ.).
2. Дерев'яна розвилка з прив'язаною до обох кінців гумовою стьожкою для метання чого-небудь.
Самі глядачі покарали нахабу: картечини з декількох рогаток подіяли безвідмовно (Ю. Яновський);
– Яка це зброя! От у мене торік рогатка була, з неї і в горобця можна влучити (О. Донченко).
3. заст. Металевий обруч з довгими вістрями, який з метою покарання одягається в'язневі на лице й замикається на шиї. Стріля́ти / стре́лити (стрі́лити) із лу́ка (рога́тки і т. ін.) див. стріля́ти.
△ (1) Цензу́рні рога́тки – перешкоди, які чинить цензура (у 2, 3 знач.) публікації творів, постановці п'єс на сцені і т. ін.
1935 рік. Напівпрофесіональний Реалістичний театр у Софії. Постановник і актори докладають великих зусиль, щоб перебороти цензурні рогатки і врятувати від заборони спектакль “Платон Кречет” (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)