рогач
РОГА́Ч, а́, ч.
1. Довгий дерев'яний держак з двома металевими заокругленими ріжками на кінці, якими беруть і ставлять у піч або виймають з неї горщики, чавуни і т. ін.
Вона полізла з рогачем у піч, засунула горщик, обгорнула жаром, накрила покришкою (Панас Мирний);
Пані Палійова вже поралась коло печі з чавунами та рогачами, щоб нагодувати свого голодного, дорогого гостя (Д. Мордовець);
Я вже навчилася рогачем витягати з печі й ставити назад горщики і глечики, – похвалилася Ніна (О. Копиленко);
* У порівн. Присадкувата постать Шкапонда тримається на кривих, мов рогачі, ногах (М. Стельмах).
2. Самець-олень або інший самець з рогами (у 1 знач.).
Цілими годинами підглядає [Мирон], як прибігають пити тонконогі серни з малими .. серненятами і цапи-рогачі (І. Франко);
За сітчастою огорожею Оброшинського зоопарку – біля кущів просторого вольєра гордовито походжає цеглясто-жовтий рогач [плямистий олень] (з наук.-попул. літ.).
3. Жук, верхня щелепа якого має форму рога.
А он кузьки лазять, стрибають коники, метелик в'ється понад стеблинами, повзуть мурахи, сонечка, рогачі, жучки різні – чорні, золоті, темно-зелені, руді... (Є. Кротевич);
Низько над землею метлялись між яблунями кажани, і десь угорі прогудів пізній жук-рогач (О. Донченко).
4. Палиця з розвилкою на кінці.
При ручному підніманні і установленні дерев'яної опори застосовують рогачі .. Послідовним переміщенням рогачів від вершини до комля опору піднімають у вертикальне положення (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)