розбурканий
РОЗБУ́РКАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. до розбу́ркати.
Прокидались люди, розбуркані тривожним криком Прохора (А. Шиян);
У Строганівці ревком вдарив на сполох. Все село було розбуркане, підняте на ноги (О. Гончар);
Заклопотані й розбуркані гарячими розмовами, вони не забували попередити візників, щоб поспішати до міської ради (Іван Ле);
Розбуркана в сільраді думка кликала [Ольгу] на ширший простір (Я. Качура).
2. у знач. прикм. Який перебуває у стані нервового збудження, схвильованості; неспокійний, стривожений.
Перемога була блискуча, і бурса верталася, п'яна славою. І довго ще далеко за північ розбуркана молодь не вщухала і не увіходила в свої береги (С. Васильченко);
Кликали читати і в хати. Дуже-таки кликали і дуже-таки просили. Запрошували і слухали до півнів. Ото так упадали розбуркані люди біля вогневого “Заповіту” і чарівного “Сорочинського ярмарку” (С. Ковалів);
Грізна сила – розбуркані маси (В. Сосюра).
3. у знач. прикм. Якого стривожив, роздратував хто-небудь.
Її гордовитість заворушилась в душі, неначе розбуркана вовчиця в норі (І. Нечуй-Левицький);
Незабутні, славні тридцяті роки, коли кожне село нагадувало розбурканий вулик, в якому ніхто не спав (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)