розбуялий
РОЗБУЯ́ЛИЙ, а, е.
1. Який посилився, досяг у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.).
Б'ють почуття в мені, нестримні, розбуялі. Тріпочуть і дзвенять: – Летім, немов стріла! У море життьове рушаймо (М. Зеров);
Нехай гроза, хай вітри розбуялі, – Живе в нас чеська музика в серцях, Ми за нею йдемо – уперед, все далі! (М. Рильський).
2. Який став бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.).
Розбуялі хвилі.
3. Який пишно розрісся.
Перед нами одкривався простір вересневих полів, вкритих вигорілою стернею, сивими качанами розбухлої капусти по неглибоких видолинках (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)