розбуялий

РОЗБУЯ́ЛИЙ, а, е.

1. Який посилився, досяг у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.).

Б’ють почуття в мені, нестримні, розбуялі. Тріпочуть і дзвенять: — Летім немов стріла! У море життьове рушаймо (Зеров, Вибр., 1966, 438);

Нехай гроза, хай вітри розбуялі, — Живе в нас чеська музика в серцях, Ми за нею йдемо — уперед, все далі! (Рильський, Наша сила, 1952, 101).

2. Який став бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.).

Розбуялі хвилі.

3. Який пишно розрісся.

Перед нами одкривався простір вересневих полів, вкритих вигорілою стернею, сивими качанами розбухлої капусти по неглибоких видолинках (Перв., Материн.. хліб, 1960, 70).

Значення в інших словниках

1. розбуялий — розбуя́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розбуялий — -а, -е. 1》 Який посилився, досяг у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.). 2》 Який став бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.). Розбуялі хвилі. 3》 Який пишно розрісся.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розбуялий — РОЗБУЯ́ЛИЙ, а, е. 1. Який посилився, досяг у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.). Б'ють почуття в мені, нестримні, розбуялі. Тріпочуть і дзвенять: – Летім, немов стріла! У море життьове рушаймо (М.  Словник української мови у 20 томах
4. розбуялий — БУ́ЙНИЙ (який дуже розрісся — з великою кількістю гілок, високим стеблом, густим і великим листям і т. ін.), РОЗБУЯ́ЛИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ, РОЗКІ́ШНИЙ, ДОРІ́ДНИЙ (звичайно про культурні рослини); МОГУ́ТНІЙ підсил., КРЕМЕ́ЗНИЙ підсил., МОГУ́ЧИЙ підсил. заст.  Словник синонімів української мови