розвінчувати
РОЗВІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.
1. Робити недійсним чиє-небудь вінчання на царство, князівство і т. ін.
– Ми тебе на державу вінчали, Ми тебе й розвінчаєм [розвінчаємо] сами. І коли проти нас ти повстанеш, Проти тебе повстанемо ми (Леся Українка);
Його розвінчали, скинули з престолу (Сл. Б. Грінченка).
2. розм., заст. Припиняти церковний шлюб із кимсь.
[Хведір:] Хто ж тебе розвінча? [Іван:] А на што мнє [навіщо мені] розвінчуваться? Я і женатий [жонатий], как [як] неженатий [нежонатий] (Панас Мирний).
3. перен. Позбавляти слави, громадського визнання, показуючи, розкриваючи негативні риси чиєсь поведінки, вдачі.
Треба ще раз зважити на самолюбство цього молодика – не розвінчувати його перед цілим цехом (Ю. Шовкопляс);
Як всякий ханжа, що побував у ролі фальшивого добродійника, він не міг навіть припустити, щоб його розвінчали (І. Муратов);
// Викривати, засуджувати кого-, що-небудь.
Сатира і гумор покликані розвінчувати і гострим словом випікати те зло і недоліки, які є в нашому житті (А. Малишко);
Мистецтво завжди щось стверджує, підтримує, підносить як взірець прекрасного, а щось відкидає, заперечує, розвінчує як потворне, віджиле, чуже поступові життя і людині (з наук. літ.);
Це звичайне запитання враз розвінчало нового знайомого (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)