розжалоблений

РОЗЖА́ЛОБЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до розжа́лобити.

Він, розжалоблений тою любов'ю і майже засоромлений, цілував вдячно руку (О. Кобилянська).

2. у знач. прикм. Який перейнявся жалощами; розчулений.

У словах його чути було докір розжалобленої дитини (В. Гжицький);

// Сповнений жалощами.

Розжалоблена душа Білинського розпустила гіркі болі через край серця (А. Крушельницький);

// Який виражає жалощі.

Дарка дивиться на нього своїми чистими, промитими, розжалобленими очима (Ірина Вільде).

Значення в інших словниках

1. розжалоблений — розжа́лоблений дієприкметник розжало́блений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розжалоблений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розжалобити. 2》 у знач. прикм. Який перейнявся жалощами; розчулений. || Сповнений жалощами. || Який виражає жалощі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розжалоблений — РОЗЧУ́ЛЕНИЙ (приємно схвильований), РОЗЖАЛО́БЛЕНИЙ, РОЗНІ́ЖЕНИЙ. Дідусь схопив руку старшого лейтенанта, гаряче тиснув її... Розчулений офіцер не знав, що сказати (Ю. Збанацький); Він обняв її, мов мати обіймає розжалоблену дитину (Юліан Опільський). — Пор. звору́шений.  Словник синонімів української мови
4. розжалоблений — РОЗЖА́ЛОБЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розжа́лобити. Він, розжалоблений тою любов’ю і майже засоромлений, цілував вдячно руку (Коб., І, 1956, 257). 2. у знач. прикм. Який перейнявся жалощами; розчулений.  Словник української мови в 11 томах