розжалоблений
РОЗЖА́ЛОБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розжа́лобити.
Він, розжалоблений тою любов’ю і майже засоромлений, цілував вдячно руку (Коб., І, 1956, 257).
2. у знач. прикм. Який перейнявся жалощами; розчулений.
У словах його чути було докір розжалобленої дитини (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 146);
// Сповнений жалощами.
Розжалоблена душа Білинського розпустила гіркі болі через край серця (Круш., Буденний хліб.., 1960, 82);
// Який виражає жалощі.
Дарка дивиться на нього своїми чистими, промитими, розжалобленими очима (Вільде, Повнол. діти, 1960, 102).
Словник української мови (СУМ-11)