розжалобитися
РОЗЖА́ЛОБИТИСЯ, блюся, бишся; мн. розжа́лобляться; док., розм. Перейнятися жалощами; розчулитися.
Був [Івоніка] сильно зворушений. Докія, побачивши се, сама розжалобилася (Коб., II, 1956, 21);
Коли вони, мов ярмаркові лірники, заведуть бувало на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню про «пісочок, що загортає милого слідочок», то Блаженко-старший одразу розжалобиться до сліз (Гончар, I, 1954, 48);
// над ким, рідко. Почати жаліти кого-небудь.
Дід так розжалобився над собою й над Захарком, що трохи не заплакав (Григ., Вибр., 1959, 54).
Словник української мови (СУМ-11)