розкоханий
РОЗКО́ХАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. до розкоха́ти.
Дерева, розкохані попередніми дощами, поспускали своє рясне листя, мов попарені (Дніпрова Чайка);
Одної ночі, вгніздившись між пружинистим гіллям густої розкоханої вшир на вільній волі вільхи, хлопці вже стали засинати, як зненацька обидва стрепенулися (П. Загребельний);
// у знач. прикм.
На сонці відполіровано блиснуло її сите, розкохане тіло (Григорій Тютюнник).
2. у знач. прикм. Який, споживаючи багато їжі, став огрядним, товстим.
– А ти нібито й не знаєш? Вона ж давно сохне за Карпом Васильовичем... “Добре собі сохне, – подумала Зоя, – іде така розкохана, аж у комбінезон свій не вміщається” (О. Гончар);
// Який, живучи в достатках, став випещеним.
Якась розкохана пані, тримаючи на шворці песика, здивовано зиркнула на залізничника (М. Стельмах);
// Який буйно розрісся за сприятливих умов (про рослинність).
Розкохані квіти.
Словник української мови (СУМ-20)