розкудланий
РОЗКУ́ДЛАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. до розку́длати.
Великий, розкудланий вітром і від того кострубатий сніп, який ставили взимку на роздоріжжі, урочисто спалювали [наприкінці масляної] як уособлення зимових холодів (із журн.).
2. у знач. прикм. Безладно розтріпаний, розкуйовджений (про волосся).
Писар, блідий, як смерть, з лютими очима, з розкудланим волоссям на голові, бігав по світлиці од кутка до кутка (І. Нечуй-Левицький);
// З розтріпаним, розкуйовдженим волоссям.
В тій хвилі крізь .. хвіртку просунулася руда, розкудлана Цвяхова голова (І. Франко);
Розкудланий, неголений Масло ходив у незастебнутій піжамі по кімнаті, навідався в кухню (А. Хижняк);
// Розбитий, розсмиканий.
На покрівлі .. чорніли дірки, стриміли розкудлані кулики, підняті вітром (І. Нечуй-Левицький).
3. у знач. прикм. З довгою кудлатою, кошлатою вовною, шерстю (про одяг, хутро і т. ін.).
На порозі став рослий, незнайомий мені чоловік в розкудланій баранячій шапці (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)