розмовник

РОЗМО́ВНИК, а, ч.

1. Посібник для вивчення іноземної мови, в якому подані зразки розмов на різноманітні теми.

Він довго гортав заяложеного розмовника, нарешті відшукав потрібну фразу (В. Кучер);

Вже добрих три тижні тому він замовив собі німецько-російський словник і розмовник (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).

2. розм. Той, хто розмовляє з ким-небудь; співрозмовник.

Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями в світі (Леся Українка);

Коли від дині залишилися самі лушпайки, розмовники згадали за полоненого (Олесь Досвітній);

Це був статечний і огрядний чоловік .. Говорив він стиха, солодкувато, намагаючись зразу зачарувати розмовника своєю мовою (В. Підмогильний).

Значення в інших словниках

1. розмовник — розмо́вник 1 іменник чоловічого роду книжка; посібник розмо́вник 2 іменник чоловічого роду, істота співрозмовник  Орфографічний словник української мови
2. розмовник — |спів|бесідник, співрозмовник; (книжка) словник цілих фраз.  Словник синонімів Караванського
3. розмовник — -а, ч. 1》 Посібник для вивчення іноземної мови, в якому подано зразки розмов на різноманітні теми. 2》 розм. Той, хто розмовляє з ким-небудь; співрозмовник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розмовник — СПІВРОЗМО́ВНИК (учасник розмови, бесіди); СПІВБЕСІ́ДНИК, СПІВРОЗМО́ВЕЦЬ рідше, БЕСІ́ДНИК розм., РОЗМО́ВНИК розм. Мій співрозмовник усміхається, збираючись сказати щось цікаве (В. Гжицький); Співбесідник виявився догадливим і обізнаним (Д.  Словник синонімів української мови
5. розмовник — Розмо́вник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. розмовник — РОЗМО́ВНИК, а, ч. 1. Посібник для вивчення іноземної мови, в якому подані зразки розмов на різноманітні теми. Він довго гортав заяложеного розмовника, нарешті відшукав потрібну фразу (Кучер, Голод, 1961, 218)...  Словник української мови в 11 томах