розоряти
РОЗОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко РОЗО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗОРИ́ТИ, зорю́, зо́риш, док., кого, що.
1. що. Ламати, спустошувати, перетворювати що-небудь у руїни.
Найлюбішою забавкою було йому будувати та розоряти землянки, вали, окопи, шанці... (Панас Мирний);
Завойовники розоряли храми, палаци, щоб добути каміння для своїх будівель і укріплень (з навч. літ.);
Грізний і жорстокий ворог – монголо-татари – розорював і грбував Русь (з навч. літ.);
На село налетіли татарські й турецькі орди. Розорили його, а чоловіків погнали в далеку Туреччину (з переказу).
2. кого. Позбавляти кого-небудь багатства, достатку, майна; доводити до злиднів, зубожіння.
– Християни, ми довго терпіли. Воно правда, що пани .. народ розорили та ще й ганяють за нами з .. посіпаками всякими (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)