Словник української мови у 20 томах

розпачливий

РОЗПА́ЧЛИВИЙ, а, е.

1. Який виражає розпач; сповнений, перейнятий розпачем.

У нас в хаті ридання голосне та гірке, та розпачливе (Марко Вовчок);

У Василька був такий розпачливий вигляд (О. Донченко);

Над водою розлігся розпачливий зойк (М. Стельмах);

Степан Онуфрійович .. ніби й не чув зойків та розпачливих питань дружини (Ю. Збанацький);

// Який впав у розпач; охоплений розпачем.

* Образно. Єсть у мене одна Розпачли́ва, сумна, Одинокая зірка ясна́я (Леся Українка);

// у знач. ім. розпа́чливий, вого, ч.; розпа́члива, вої, ж. Людина, що впала в розпач, піддалася розпачу.

Скажи мені, фантазіє дивна, .. Як певную мету вказати розпачливим? (Леся Українка).

2. Дуже тяжкий; безпорадний, безвихідний.

Даремне думаєте, що я вже в такому розпачливому моральному стані (Леся Українка).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. розпачливий — (який пройнятий відчаєм) відчайдушний, безнадійний.  Словник синонімів Полюги
  2. розпачливий — розпа́чливий прикметник  Орфографічний словник української мови
  3. розпачливий — (стан) безвихідний, безнадійний, безпорадний; (крик) відчайдушний, несамовитий, нестямний, шалений, дикий.  Словник синонімів Караванського
  4. розпачливий — див. сумний  Словник синонімів Вусика
  5. розпачливий — [розпачлиевией і роспачлиевией] м. (на) -вому/-в'ім, мн. -в'і  Орфоепічний словник української мови
  6. розпачливий — -а, -е. 1》 Який виражає розпач; сповнений, перейнятий розпачем. || Який впав у розпач; охоплений розпачем. || у знач. ім. розпачливий, -вого, ч.; розпачлива, -вої, ж. Людина, що впала в розпач, піддалася розпачу. 2》 Дуже тяжкий; безпорадний, безвихідний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. розпачливий — НЕВТІ́ШНИЙ (про важкий психічний стан, почуття, плач і т. ін. — який неможливо втішити чим-небудь, заспокоїти), БЕЗУТІ́ШНИЙ, НЕРОЗВА́ЖНИЙ, НЕРОЗВА́ЖЛИВИЙ, НЕВТИШИ́МИЙ, БЕЗВИ́ХІДНИЙ, БЕЗПРОСВІ́ТНИЙ підсил.  Словник синонімів української мови
  8. розпачливий — Розпа́чливий, -ва, -ве  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. розпачливий — РОЗПА́ЧЛИВИЙ, а, е. 1. Який виражає розпач; сповнений, перейнятий розпачем. У нас в хаті ридання голосне та гірке, та розпачливе (Вовчок, І, 1955, 222); У Василька був такий розпачливий вигляд (Донч.  Словник української мови в 11 томах