розрубувати
РОЗРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, РОЗРУБИ́ТИ, лю, биш, док.
1. кого, що. Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки.
Вояки стинали втікачам голови, розрубували надвоє (Олесь Досвітній);
Якби хтів їй [Жар-птиці] волю дати хто з хоробрих юнаків, мусить перше розрубати сімдесят ще й сім замків... (Леся Українка);
Тільки в грізній помсти люті, коли кров її [дівчини] текла, розрубав він офіцера од погона до сідла (В. Сосюра);
// що. Рубаючи, псувати річ.
Довго рубалися вони... Розрубав на ньому [Шилові] вражий лях залізну сорочку (О. Довженко);
// що. Заподіювати рубану (у 3 знач.) рану; ранити.
Горленкові стало погано. Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (З. Тулуб);
// що, перен. Сильним швидким змахом чого-небудь розсікати повітря, воду і т. ін.
Руки трьох сипайчів жвавіше замахали, розрубуючи воду (Іван Ле);
Рубанюк різко викинув уперед руку, розрубав нею важке димне повітря, ніби шаблею рубонув незримого ворога (І. Цюпа);
// кого, що, перен. Порушувати цілісність чого-небудь, роз'єднувати, відокремлюючи щось.
Кількома ударами наші війська розрубали на частини оточені дивізії ворога (О. Гончар).
2. перен. Припиняти дію, прояв чого-небудь, що зв'язує, скріплює певними стосунками.
Коли ми вимовляємо слова – Пушкін і Шевченко, то називаємо імена людей, які з найбільшою силою втілили в собі найкращі думи і найзаповітніші прагнення двох братніх народів, дружбу яких, міцну, як сталь, так само не здатен розрубати ніхто і ніколи (М. Рильський);
[Кривоніс:] Дай Боже від шляхти народ звільнити, а тоді твою угоду з ханом я мечем розрубаю (О. Корнійчук).
3. що, перен. Звільнятися від чого-небудь тяжкого, обтяжливого.
[Д. Жуан:] О, певне, я б не витримав їх [громадські пута] довго, якби не ви. Я б розрубав їх знову (Леся Українка).
◇ (1) Розруба́ти одни́м уда́ром (ма́хом) – вирішити яке-небудь питання рішуче, відразу.
Розрубали все одним ударом – роздали землю трудовому народові! (О. Гончар);
(2) Розру́бувати (рідше руба́ти) / розруба́ти ву́зол чого і без дод. – рішуче й остаточно розв'язувати що-небудь складне, заплутане.
Зі сторінок наших книг майже зовсім зник герой-надлюдина, який з легкістю надзвичайною розрубував усі вузли найскладніших протиріч (з газ.);
Може, думалось, підкаже щось Карпо Федорович. Він чоловік грубий, нецеремонний, то й знає, як треба рубати такі вузли (Ю. Мушкетик);
Саїд відчував, що от-от голова йому трісне від такого божевільного повороту справи .. Кортить якимсь рішучим ударом розрубати цей вузол назавжди (Іван Ле);
Коцюбинський вирішив розрубати вузол одним махом (Л. Смілянський);
(3) Розру́бувати (рідше руба́ти) / розруба́ти го́рдіїв (рідко тимофі́їв) ву́зол, книжн. – швидко, рішуче й остаточно розв'язувати складну проблему.
Іде [Маріка], рвучи ногами, нікуди не дивиться. Що за комбінація, – не можу догадатися. Але молодиці проворніші від мене і гордіїв, чи тимофіїв, вузол рубають влучними словами. Показалося все дуже просто (Г. Хоткевич);
Тільки одне, тільки прихід Аркадія міг нарешті розрубати оцей гордіїв вузол, та й після його приходу поведінка Валерії всім могла б видатися підозрілою (В. Собко);
Мстислав зарікався більше не стрічатися з Настею, не морочити ні себе, ні її, раз і назавжди розрубати для них обох цей незручний гордіїв вузол (В. Логвиненко).
Словник української мови (СУМ-20)