розсвіт
РО́ЗСВІТ, у, ч., поет.
Пора доби перед сходом сонця; світанок.
У лютих битвах ми б'ємось недарма В гарячі ночі, в розсвіти глухі, Ненавидим важкі фашистські ярма, Катівські руки, підлі і лихі (А. Малишко);
// Освітлення, забарвлення неба над горизонтом на світанку; ранкова зоря.
Препишний розсвіт розгорявсь на всході [сході] (І. Франко);
Поранок ішов до розсвіту, але всюди панувала ще свята поранкова тиша. Всюди ще сон (О. Кобилянська);
А радість – від моря! повна уява, немов з достиглого лану пшениць: їх пáлевістю хвиля побуяла, – так парусно розсвіт наснивсь (В. Барка).
(1) На ро́зсвіті – рано вранці.
На розсвіті добре спання, Хто не знає закохання (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)